"Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма..."
Тарас Шевченко
Не гріє сонце на чужині
"Не гріє сонце на чужині,
А дома надто вже пекло.
Мені невесело було
Й на нашій славній Україні.
Ніхто любив мене, вітав,
І я хилився ні до кого,
Блукав собі, молився богу
Та люте панство проклинав.
І згадував літа лихії,
Погані, давнії літа,
Тоді повісили Христа,
Й тепер не втік би син Марії!
Щоденник (1857-09)
1 вересня. Петро Улянович Чекмарьов.
Новий місяць почався новим дуже приємним [...]
Щоденник (1857-10)
1 жовтня. Грязюка, туман, сльота та всяке атмосферичне паскудство, а [...]
Близнята
Усім освіченим людям відомо і аж надто відомо, що понеділок [...]
Наймичка (Частина 2)
Одноманітно минула зима на хуторі. Прийшов великий піст; одговілися, піст [...]
Наймичка (Частина 1)
Між містом Кременчуком та містом Ромном лежить велика транспортова, або [...]
Музика (Частина 2)
Розлучаючись з моїм проводирем, не думав я тоді, що на [...]
Щоденник (1857-12)
1 грудня. Дістав листа від М. С. Щепкина, в якому [...]
Щоденник (1858-01)
1 січня 1858. По дружньому весело зустрів Новий Рік у [...]
Мандрівка з приємністю та й не без моралі (Частина 2)
Частина друга.
I.
Так от ми вдвох із приятелем, чи то пак [...]
Щоденник (1857-08)
5 [серпня]. У пятій годині ввечері прибув я на хисткому [...]
Як умру, то поховайте Мене на могилі, Серед степу широкого, На Вкраїні милій, Щоб лани широкополі, І Дніпро, і кручі Було видно, було чути, Як реве ревучий. Як понесе з України У синєє море Кров ворожу... отойді я І лани і гори — Все покину і полину До самого бога Молитися... а до того Я не знаю бога. Поховайте та вставайте, Кайдани порвіте І вражою злою кров'ю Волю окропіте. І мене в сем'ї великій, В сем'ї вольній, новій, Не забудьте пом'янути Незлим тихим словом.
Тарас Шевченко